Все люди, как книги, и мы их читаем,
Кого-то за месяц, кого-то за два.
Кого-то спустя лишь года понимаем,
Кого-то прочесть не дано никогда.
… Кого-то прочтём и поставим на полку,
Пыль памяти изредка будем сдувать...
И в сердце храним... но что с этого толку?
Ведь не интересно второй раз читать!
Есть люди-поэмы и люди-романы,
Стихи есть и проза - лишь вам выбирать.
А может быть, вам это всё ещё рано
И лучше журнальчик пока полистать?
Бывают понятные, явные книги,
Кого-то же надо читать между строк.
Есть ноты - сплошные оттенки и лиги,
С листа прочитать их не каждый бы смог.
Наш мир весь наполнен загадкой и тайной,
А жизнь в нём - лишь самый длинный урок.
Ничто не поверхностно и не случайно,
Попробуй лишь только взглянуть между строк.
Мамо, не плач.
Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Мамо, не плач.
Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Комментариев нет:
Отправить комментарий